Серце тягнеться додому
Де просте все та знайоме.
Кличе край із чорнобривців –
Не носили б де світи нас.
Пахне у тюках солома,
Тин у затишку сільському.
Скільки світла, скільки див цих
Рідна береже хатина.
Глечиків рядочки рівні
Слухають дзвінкого півня.
Гідні мальви, тонкостанні,
В різноколірних хустинах –
Нащо тут багатослів’я?
Тихі панночки-князівни
Молять про свої бажання,
Їм балачка невластива.
Хвіртка рипне… Пес озветься,
Висунеться із кубельця.
Дзявкотом покличе сонце:
День новий село стрічає…
Лоскотом наповнить серце,
Мама зі старим відерцем
Миску ставить «охоронцю»
Й чимчикує до сараю..
Пахнуть ружі й матіола,
Чорнобривці, з хлібом поле,
Теплі руки працьовиті,
Там усе, за що молюся…
Золотаві видноколи,
У садку пташине соло,
Хатка у біленькій свиті
І окрай воріт – матуся…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044971
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2025
автор: Білоозерянська Чайка