(на основі трагедії, що сталася на Сумщині)
Не сонце зійшло — то заплакала хмара,
У небо здійнялась дитяча душа…
Для чого сьогодні? Чому така кара?
Якщо на війні помирає дитя.
Йому б ще сміятись, на річку ходити,
Писати контрольні, змагатись в футбол…
Йому б і родину колись ще створити…
Забрав ту надію ненависний дрон.
Йому — лиш дванадцять… І серце відкрите.
Любив Україну та вірив в добро…
У небі для нього зоря вже розквітла,
А вітер несе його світле тепло…
Кириле, пробач нас, що ми не зуміли
Твій день зберегти, і твій сміх, й твій політ…
Прости, що дорослі створили цю силу,
Де зброя зірвала невинний твій цвіт.
Ми будем тебе пам’ятати у ві́рші,
У квітах весняних, у співі птахів,
Ти в небі тепер, де там не болить вже,
Де кожен ангелик — це той, хто любив.
Спочинь, світлий хлопче, у вічнім просторі
Твій промінь тепер поведе в небеса.
Ти в серцях назавжди́, в небеснім дозорі,
Ти світла надія, що вічно жива!
🕯️ Світла пам’ять тобі, Кириле.
Ніщо не виправдає смерть дитини.
02.08.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044958
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2025
автор: Svetoviya