ЗОЛОТА ПОРА ЖНИВ
Не забуду я золоту пору жнив,-
Босоноге дитинство під палючим сонцем.
І коли комбайн урожай молотив,
Розплачувались, усі за добро - червонцем.
А комбайн молотив зранку до ночі,
Спочатку колгоспну ниву, а потім в селян.
Бігали за комбайнером до ночі,-
Щоб змолотив стиглий урожай - пшеничний лан.
Комбайнер був на селі великий пан,
Після священика і голови колгоспу .
Такий ходив гордий неначе титан ,
Треба було мати блат і до нього доступ.
За ним ходили і кланялись в ноги,
Лиш би зібрати хліб - золотий лан до дощу.
Чекали ,як сонечко край дороги
Летіли за ним, йшли, як віряни на прощу.
Спочатку колгоспне, а потім людське...
І такий закон був один, єдиний для всіх.
Шукали у холодку місце зручне...
І просили комбайна, зібрати хліб у міх.
Від пилюки були, як негри чорні...
Ногами босими, всі ходили по стерні.
Ті пани, що з міста - чини придворні,
Ловили удачу - у свято у вихідні .
Спека і жара , що мозок терп і млів ,
На крилах наче птах літали до криниці .
На вагу золота - батьківський посів,
Ми жменями пили живу воду, як птиці.
Збирали зерно з поля до півночі,
Зорі запалювали небесні ліхтарі.
Хліб із рукава комбайна до ночі,
Сипався у мішки, і раділи трударі.
Боялись взяти серп дитячі руки,-
Щоб ноги босі обпекла жалом кропива.
Ховались у дощ, грозу під верби, буки,
Душа пташки у тім раю, була щаслива.
Ще світанок купався в чистій росі
Набирали глютену - сил пшениця, жито.
Жайвір звеселяв гай у божій красі ,
Пахло ромашками в меду - квітуче літо.
Клонюсь я трударям низенько до ніг,
Всі ті , що тримали небо на своїх плечах.
Їхні голови посріблив білий сніг,
Птах на калині віддає їм шану в піснях.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2025
автор: Чайківчанка