Мов до ворога, не друга,
Темная, мов ніч та, туга
Підкрадається до серця –
Світлих почуттів озерця,
Щоб собою затемнити
Їх, собою оповити
Повністю, цілком, до краю,
Та цого я не бажаю
Аж ніяк. Тому дверцята
Серця, любії малята,
Тузі я не відчиняю,
Увійти не дозволяю
Я нізащо їй у нього,
Бо нічого, крім лихого,
Ні, не принесе. Я знаю
І тому не відмикаю
Навіть двері серця. Жити
Радісно, а не тужити
Прагну протягом усього
Я життя свого земного,
Бо воно лише єдине
І усе ж із часом сплине,
Закінчиться та минеться.
Довга нить його порветься
Назавжди у мить неждану,
Небажану, нежадану.
Добре я це розумію
І тому роблю, що вмію
Й знаю, щоб щасливо жити
Й гідний слід свій залишити.
Євген Ковальчук, 19. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2025
автор: Євген Ковальчук