Сонце вийде, з тобою, чи, навіть, без,
Бо життя - випадкова штука.
Сонцю геть неважливо чи ти вже щез,
Чи спокута, чи біль, чи мука
Все те Є, що ти звеш своїм справжнім днем,
Що так ревно борониш від
Рук, очей, душ, що пруть вогнем.
Залишай хоч маленький слід
У думках, бажаннях, у кволих Хто?,
У розгублених тихих Де?.
Кожна дія - кісточка доміно.
Після крапки завжди тире.
Сонце вийде, як глибоко не пірнай.
Буде ранок, розтане лід.
Буде кожному свій Синай
І для кожного є Аїд.
Підіймайся: з ліжок, підлог, колін,
Хоч би скільки було цвяхів
У спині, у серці. Терпів і Він.
Терен створений для вінків...
Сонце вийде. Просто прийми і йди,
Не ховайся - дивись вперед.
За пісками десь точно ростуть сади,
Дьоготь робить ціннішим мед.
Сонце вийде. Сонце і є та суть
Що сенсує саме буття.
Сонце буде. Жалість, бажання буть
Не лікують. Збирай сміття.
Сонце вийде. Вір і живи цю мить,
Наче ніч - твій забутий Крим,
Пляж і галька, тепла, що там лежить,
Хвилі б'ють тобі сотні рим...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044880
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2025
автор: Аарон Краст