Лягає час на скроні сивиною,
Печаллю-смутком серце огорта –
Подією озвалася сумною
Краса столиці, ніжна і свята.
Одягся в траур день першосерпневий –
У Києві убивство відбулось…
Збідніло не одне родинне древо,
Зів’яло світло, утекло тепло.
У стрічках чорних вся-уся столиця,
Умив сльозою ранок сіру рань.
Він плаче за людьми. І це не сниться…
Смакує кров’ю нашою тиран.
Хіба не ти нас, Боже, вчиш любити
І ближнього, і ворога свого?
А коли той зміг тисячі убити,
Живцем спалив ним посланий вогонь?
Де сили взяти в серці помістити
Ненависть і любов до ворогів?
Молитвою якою захистити
Себе, родину й світ, щоб не згорів?
Як же убивць навчитися любити,
Пробачить смерть дитини й юнака?
Як пережити людям чорні миті?
Хіба тебе це, Боже, не ляка?
Допоки ж нам терпіти таку кару,
Якщо Всесильний Ти, то зупини,
Убивць допоможи всадить на нари!
Устань же, світе, й ти проти війни!
1.08.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044867
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2025
автор: Ганна Верес