На все свій час...
Поміж розкидане каміння
Іду до певного кінця.
Його розмите мерехтіння
Безпечне тільки для сліпця.
Я серцем відчуваю чітко,
Куди мене веде цей шлях.
Я то сміюсь, то плачу гірко,
То на семи лечу вітрах.
Усі сім кіл земного пекла
Проходжу знову я і знов.
Буває боляче нестерпно -
Живу словами молитов,
Ніким, можливо, непочутих
І зниклих в просторі без меж -
Наза́вжди, безвісті, забутих.
На все свій час, - кажу. Авжеж.
1.08.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2025
автор: Емма Листопадна