Поміж хмар, у небі,сонне сонце притулилось,
сховалося від світу у високому куточку,
мабуть,з дощами вже сваритися втомилось,
і взяло на день липневий для себе відстрочку...
Крізь похмурі краєвиди у вікно проб"єтся,
і залишиться зі мною на маленьку хвильку,
по кімнаті сяйво у ніжності розіллється,
і промінчика надішле золотеньку шпильку...
А потім звечоріє,хоч цьому дню ще жити,
і тінь впаде додолу, немов, провісник лиха,
не знаю я, чи сонце у цьому слід винити,
у серці ж спогад сяйва- маленька радість тиха...
Нам випало страждати, хтось кинув лютий жереб,
від радості далекі всі життєві береги,
але когось торкнеться кохання світлий шерех,
в сердечку, як те сяйво, його ти бережи...
Хай буде радість тиха, на двох її віночок,
немов, посеред ночі запалена свіча,
вона німа утіха, і час- її синочок,
любов, як сонця хвилька, утече від зла меча...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044853
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2025
автор: Межа реальності