Розкриває очі
В нас нова вже днина
Після сну та ночі
Так, немов людина,
Протирає вічка,
Личко умиває.
Проминула нічка.
Вже її немає.
Сонечко устало
Із-за небокраю,
Днину привітало
У коханім краю.
В відповідь всміхнулась
Днина сонцю мило,
Та не розминулась
З ним, бо оповило
Сонечко собою
Днину молодую
Всю, немов габою,
Темряву нічную
Зовсім розтопивши,
Мов зимову кригу,
Світлом оповивши
Львів, Париж і Ригу…
Сонця донька – днина,
Сонце – днини тато.
Днина – це дитина.
Маємо багато
Їх, одначе сонце
В нас одне. Всяк знає.
Зранку у віконце
Ясно так палає,
Будить всіх нас мило,
Ніжно зігріває
Сонячне світило.
Так оповіщає,
Що настала днина,
Що уже вставати
Кожная людина
Має й приступати
До навчання, праці
І в них успіх мати.
А його на таці,
Варто пам’ятати,
Не внесе до дому,
Не внесе до хати
Доля. Слід у тому
Сил всіх докладати,
Добре слід старатись,
Добре треба вчитись,
А не відвертатись,
Щоб не помилитись.
Помилки – це кроки,
Кроки до удачі,
Це життя уроки,
Це його задачі.
Їх не слід лякатись.
Треба з ними вчитись
І як слід старатись,
Щоб не помилитись
Іншим разом, згодом.
Це збагнеш, і будеш
Впевненим йти ходом
Ти, тоді здобудеш
Те, про що так мріяв,
Думав ненастанно.
Працював і діяв
Добре та старанно,
Згодом, як не нині,
Лихо все минеться
Й в світлій тій годині
Доленька всміхнеться.
Євген Ковальчук, 18. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044815
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2025
автор: Євген Ковальчук