Рідна українська мово,
Світла радосте моя,
Як же ти звучиш казково,
Наче пісня солов’я!
Кожне слово – ніби диво,
Мов перлина чарівна,
Що виблискує красиво.
Мов багато. Ти ж одна.
Сяєш серед них красою
Й нею сліпиш їх усіх.
Не зрівнятись їм з тобою.
Й думати про це – вже гріх.
Найбагатша, найгарніша
Серед мов усіх – лиш ти,
Серденькові наймиліша.
Наче сонце з висоти,
Ти його так ніжно грієш
І, мов зерна золоті,
Світлі почуття в нім сієш
І в моменти непрості.
Рідна українська мово,
Як же не любить тебе,
Кожне неповторне слово?
Ти, мов небо голубе,
Є безмежна та бездонна,
Ніби синій океан.
Рідна мово піснедзвонна,
В мене ти блаженний стан
Викликаєш, як лунаєш.
Як же я тебе люблю!
Ти даєш усе, що маєш,
Без єдиного жалю.
Маєш же багато, мово,
Дивних ти в собі скарбів.
Справжній скарб – це кожне слово,
Що думок і почуттів
Є виразником, і світу,
Що оточує всіх нас.
Душу, сонечком зігріту,
Грієш, мово, повсякчас
Ти також так, як і серце
Зігріваєш в тую ж мить.
Заглядаю, мов в люстерце,
В тебе я і струменить
З нього довгою рікою
Слово дивнеє твоє,
І ним з’єднуюсь з тобою
Я, і серденько моє
Мов, завмерши, оживає,
Квітне, мов квітка та,
І душа з ним розцвітає
Вільна, чиста, золота.
Живиш ти її собою
І окрилюєш украй,
І вона, мов птах, з тобою
Лине в дивовижний край.
Рідна українська мово,
Із тобою наяву
В рідному краю чудово
Повсякчасно я живу.
Все ніяк не намилуюсь
Я тобою. Марна річ.
Я тобою користуюсь
І удень, і навіть в ніч –
Слухаю тебе, читаю
І тобою я пишу.
Мов повітрям, що вдихаю,
Я тобою теж дишу.
У думки ти проникаєш.
Їх же виражаю я
Лиш тобою. Ти це знаєш,
Мово рідная моя.
Я це також добре знаю
І тому я повсякчас,
Де б не був, тебе вивчаю,
Доки ще єднає нас
Доленька моя земная,
Доки б’ється у мені
Серце, і душа одная
Поряд з ним у глибині
Мене є, живе, існує,
Навіть хай не на виду.
Серце душу тую чує,
Душу чисту й молоду.
Рідна українська мово,
Є в тобі також душа.
Тілом же її є слово
Прозове та із віршá.
Слово теє є багате,
Бо багато в мові слів.
Слово теє є крилате.
Слово – із усіх скарбів –
Найдорожчий скарб… безцінний,
Бо ціни йому нема.
Скарб безцінний і нетлінний
Мова рідная трима
У собі. А володіє
Ним в цім світі кожен з нас,
Хоч не кожен з нас уміє
Ним майстерно повсякчас,
Де б не був, користуватись,
Та у відчай упадать
Не потрібно, а старатись
Добре нам усім вивчать
Треба українську мову,
Що думки та почуття
Виражає, знову й знову,
Протягом всього життя.
Євген Ковальчук, 17. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2025
автор: Євген Ковальчук