Як не хитруй, як не мудруй…
що з того будеш мати?
Летить у Просторі Земля,
а їй сплели вже ґрати.
То ж не для неї, для себе…
Сліпі, пора прозріти!
В тій клітці з гратами самі,
а з вами ваші діти.
Ще й тішитесь, що золота,
простора та багата.
А хтось життя своє віддав,
в когось згоріла хата.
Комусь все мало... Всерівно,
як ми живем, що маєм.
Не золото: Добро і зло
з собою забираєм.
Розум не в силі осягнуть,
що діється довколо.
А Земля стогне…
й робить знов
своє одвічне коло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044770
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2025
автор: Надія Башинська