Помовчи, не каркай так, вороно.
Сьогодні — глянь — який деньок!
Дивлюсь з-під вербового трону
На дивний гілковий танок.
Метелик квіткою приткнеться
Десь на прив’яленій траві —
Легеньким спогадом несеться
Якийсь сюжет у голові.
І сонечко крізь віття кине
Промінну усмішку — радій!
І квітка вигляда з-за тину,—
Серпневий перебіг подій.
Здається: осінь приховалась
Десь зовсім поруч, під кущем.
Отак, як я, теж дивувалась,
Ще й сльози кидала дощем.
Та до душі не доторкнулась,
Вона ще літечком жива.
Тому я дню цьому всміхнулась,
Тому й ворона не права.
25.08. 1998
©Коломоєць Людмила Петрівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044754
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2025
автор: Людмила Коломоєць