Я знову там, де мріяв і мужнів.
Вбирають свіжість стомлені легені —
піскова прірва Білих Берегів
гостинна до своїх аборигенів.
Стара сосна — живий самотній цвях —
стирчить з піску, який шпана місила...
Я зріс у цих божественних місцях:
від них моя закоханість і сила!
Давно розтанув слід від літака,
а з ним і ти — моя юнача мріє.
Блищить Десна — така і не така —
один лиш час ніколи не старіє.
Вітри кружляють — старості посли,
а ще ж не зникли й спогади дитячі:
я тут тонув і тут мене спасли —
мабу́ть на те, щоб я за все віддячив.
Засвою, що згубив, а що — знайшов.
Щоб знов сюди вертать — перепочину.
Мою синівську дяку і любов
прийми, моя маленька Батьківщино!
[i]28 липня 2025[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044740
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2025
автор: Олександр Таратайко