А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю.
Я и зараз з спогадами в раи літаю.
Я бачу двох чудових янголяток,
Яких ти принесла мені до хати.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю.
Я з ними перешкоди всі долаю.
Вони мені, як талісман в житті-
Там очі з блисками твої и мої.
Любив, коли вертався я до хати,
Вони мені приносили ті маки,
Які з тобою ми в полях збирали.
Як ми цих янголів бажали і чекали.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю,
Як ми з травою перешіптувались в гаю.
Як від дощу під вербами ховались.
Як ми в проміннях сонячних купались.
Ми жили, ми кохали, ми творили.
Ми наших діточок ростили.
І ми тоді із хмарами літали.
П"янкі квітки нас просто чарували.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю.
Коли я в хаті янголятко колихаю.
А світ уже весь полум"ям палає.
А ще ніхто про це не відає, не знає.
Що наше небо, наше сонце и зорі
В полон узяти хочуть орки кволі.
Їх породила рідкісна тварина,
Яка ніколи не народить сина.
А пам"ятаєш? Звісно пам"ятаю,
Як випустили в небо чорну зграю.
Над ангелами нашими кружляли
Вони ж прокляті зовсім і не знали,
Що люблять наші діти воленьку святу.
І хочуть зберегти для внуків землю цю.
Нехаи вони розплещуть по землі
Ту нечисть, що ввірвалась на зорі.
А пам"ятаєш? Все я пам"ятаю.
Я небо чорне із землею колихаю.
Розтрушую ці чорні будні знов,
Щоб в нашу хату знов приишла любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044739
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2025
автор: Надія Тополя