Тиша простір обвиває
І мені вона думки
Неупинно навіває.
Я ж у вірші залюбки
Виливаю їх, як воду,
А із ними й почуття,
Їхню чарівну уроду.
Наче матінка дитя,
Їх я пещу та лелію
Перш, ніж вилити у вірш,
Бо я прагну, а не мрію
Лиш, щоб зовсім він не гірш
Був за вірш мій попередній,
І не тільки лиш тому,
Що виходить на передній
Ряд він, ні, бо усьому
Віршів чарівному раю
Я належне віддаю.
Поетичному я краю
Усього себе даю –
Тіло, серце, розум, душу,
Всі думки та почуття.
В нім живу, хоч і не мушу,
Протягом свого життя,
Що із часом проминає,
І колись-таки мине
Назавжди, бо більш немає,
Бо воно лише одне.
Я це знаю, розумію
І тому творю в житті
Те, що я найліпш умію,
Навіть хай і непрості
Миті часом проживаю,
Та вони ані на мить,
Поетичний ти мій краю,
Нас не зможуть розлучить.
Євген Ковальчук, 14. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044688
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2025
автор: Євген Ковальчук