Я з думок малюю статую Свободи
Жінку ,яка на плечах небо - тримає .
Їй тисячу літ, із княжого роду...
Вона нас від злих ворогів захищає.
Відгадай, милий друже, хто ця жінка?!...
Звідки, вона буде, і як її звати?...
Шматували мечем , лилась кровинка,
Розпинали на хресті сина пилати.
Гнали з хати її на мороз лютий,
Палили у попіл у вогні її дім.
Вели у ярмо, кайдани закуту,
Від полум'я війни задихалась у нім.
У вогні пише свою книгу життя
Новітню історію, свою сторінку.
У тім пеклі зростає її дитя
І бореться за життя, ця горда жінка.
Вона в своїй хаті , на своїй землі,
Не дозволить закрити її в неволі.
Її діти сіють зерно на ріллі
Усяке добро у чистім - чистім полі.
Ця жінка у барвистій вишиванці
Зустрічає сонечко рано край вікна.
І молиться до ікон рано - вранці,-
Щоб закінчилась , оця жахлива війна.
Вірю, прийде день - свято перемоги
Злетить голуб, принесе добру новину.
Задзвенять дзвони в храмі - край дороги
Подякують Богу за щасливу днину.
Отець запалить вогонь благодаті
Скорботні свічі , хто за нас віддав життя .
Щоб був мир на землі у нашій хаті,
Більш не було війн, не знало тривог дитя.
Затихнуть запеклі бої на землі
Повернуться сини і дочки додому.
Мати стріне дітей з хлібом на столі
Рідні стіни проженуть тривогу , втому .
Ні, я не рабиня, не полонянка,
Я є вільна , незламна - мати всіх слов'ян.
Я - дочка князя руських земель , не бранка,
Мій син - на цій землі є господар, і пан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044682
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2025
автор: Чайківчанка