Не тужу, не кличу, блін, не плачу…

Ні,    не  кличу  й    не  тужу  ні  трохи,  
Без  жалю    я  викинув,    відтяв  
Словоблудних      Сашу  та  Сірьогу,  
Пінку  на  варенні  із  сміття,
         Порожнеча,  шита  сріблом  слова,
         Рабський  дух  у  золоті  рядка,
         І  слова  ті  –  навіть  не  полова,  -
         Вата,  що  солодка  та  липка.
Балалайки,  лапті  і  пельмені
У  помийній  ямі  залишив,  
Ленін,    Пушкін,  Блок  або  Єсенін,  -
Мізків  трипер,  сифіліс  душі.  
         Хай  почвари  ті  сконають,  змовкнуть,
         Все  –  в  утиль,  то  вирок  мій  такий:            
         Ленін  най  піде  на  упаковку,  
         А  Єсенін  –    в  папірець  м’який.  
За  Серьогой  бідкатись  не  стану,
Надто  вже  і  ниций    і  чужий,
Той  співець  берьозок  вічно  п’яний,
Приятель  чекістів  і  повій,
         Накалякав  сльозогінний  віршик,
         На  який  чомусь    спіймався  ти,
         Може,  він  з    кацапів  і  не  гірший,  -
         То  питання    про    лайна    сорти.
Досі    «не  зовьош  ти    і  не  плачеш»,
Млосно  дроч...ш  в  «бєлих  яблонь  дим»?
Щось  з  тобою  не  гаразд,  чуваче,
І  потрібно  щось  робити  з  тим.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2025
автор: Алексей Мелешев