Ведуть бійця, вже вкотре, на тортури…
Нема кінця знущань від москалів.
Диявол їх ординської натури
Вбивати й нищити усіх велів.
Ведуть бійця… Штовхають автоматом...
І бітою все луплять по ногах.
І кожен крок із нецензурним матом
Вистукує набатом у вухах.
Синці і гематоми, кров із рани…
Побої так даються всі взнаки.
Чи день, чи ніч, чи вечір, а чи ранок…
Ребро болить, й не підніме руки.
Ведуть бійця… Можливо, це – востаннє,
Коли він бачить день і білий світ,
Й сьогодні подих зробить вже останній…
Не хочеться вмирати в двадцять літ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044596
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2025
автор: Ольга Калина