Море, нашепчи́ мені про скелі —
Білі-білі, стесані вітрами!
Хвиль зелено-сині акварелі
З про́жилком тоненьким амальгами…
Про сади тіни́стих кипарисів,
Стиглу кров багряного граната,
Вогняні коралі барбарисів.
Білу сіль на вилицях і пʼятах…
Про засмагу кольору кориці,
Свіжий бриз солоний у волоссі,
Поцілунок сонця на ключиці,
Піну, що лоскоче ноги босі…
Про поля лавандові пахучі,
Камені, що стугонять від жару,
Про стрімкі і недосяжні кручі,
Де хмарини збилися в отару.
Нашепчи про тишу вечорову,
Де не чутно лементу сирени,
Тільки хвилі кличуть на розмову
У вечірній затишок зелений…
Тільки сонця соковита диня
Котиться кудись за видноколо,
Заревом палає далеч синя.
Шепіт хвиль вплітається в мій голос…
І звучить у цьому суголоссі
Щось таке прекрасне і космічне!..
Поки ще не думаю про осінь,
Море, нашепчи мені щось вічне…
[b]Аудіофайл, прикріплений до тексту, — результат творчої роботи ШІ та Олега Ростковича.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044592
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2025
автор: Наталя Данилюк