[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=MwjbfA8hju0[/youtube]
Наводить сум самотній степ.
Ніде нікого; розкошує тиша.
Давно зерно зібрали тут ущент,
Сумує опустіла тепер нива.
Зітхне собі повільно, стиха,
Кому розкаже про свою біду?
Веде кудись дорога бита,
А він не з нею - в іншому ряду.
Куди сховатись від своїх думок,
ВІд сонця врятуватись неможливо.
І прохолоду не дарує той струмок,
Кудись весь час спішить курсивом.
Коли запахне свіжим вітерцем,
То степ підніме голову до неба.
Так мріяв він скупатись під дощем,
Душа його пройнялась знову щемом.
І, зморений думками,- засинає,
В надії відпочинуть і думки...
А сон його надії забирає,
І зараз йому спиться залюбки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044526
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2025
автор: Н-А-Д-І-Я