Преславний Стир і верби над водою
В розмові з вітром повсякчас.
Бреду знайомою стежиною в'юнкою -
Тут рай земний, що полонив так нас.
Рояться спомини... Було багато сонця,
За руки взявшись, берегом ідем,
І миті щастя не вміщалися в долоньці.
Минулось, ніби вчора, ще був отой Едем.
Ти не змінилася, красуне-річко,
Такі ж луги, зелені береги.
З джерел тече дзвінка твоя водичка -
Тут рай земний, що серцю дорогий.
Думки, як рій, куди від них подітись?
Ціную лиш тепер, а не тоді.
Здавалось вже нема чого боятись
З роками йду. Овва, - на самоті...
Як і тоді, про щось хлюпоче річка,
Лишень туман добавив сивини.
Срібляться віти і твої, вербичко,
Літа і Стир... Куди спішать вони?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044521
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2025
автор: Галина Лябук