Проходить літо… Тиша оповила
Мій юний сад — ні пташки, ні бджоли.
А тільки стиглі яблука й вітрила
Дощів, що йдуть із хмарної імли.
Все, що цвіло, як спомин, віддзвеніло,
І в кожній гілці відгомін жалю.
Я ще стою, та вже зникає тіло
Того тепла, яке без меж люблю.
І хтось іде — чи спогад, чи природа,
Чи я сама, з прощанням на вустах…
Так тихо, що аж чути, як городом
Ступає осінь по тонких листках.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044515
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2025
автор: Незламна