Заросли козацькії могили,
Полином забуті заросли.
Котрий рік нещасної країни,
Гинуть кращі доньки та сини .
Знов орда шматує рідну землю,
Все палає, стогне та реве.
Повернулись в казку наче древню,
Де спочатку зло у верх бере.
Ворогів ми будем стрімко бити,
Як і зовні так і поміж нас,
Щоб народ України зганьбити,
Вже не міг ніхто довічний час.
Щоб народ України зганьбити,
Вже не міг ніхто довічний час.
Страшний жах народ разом долає,
Об' єднавшись в міцну сильну рать.
І знов серця козацькії палають ,
В бій соколи українськії летять.
Поросли козацькії могили,
Вже червоним маком поросли.
Вічна пам'ять людям України,
Нас що боронили від війни! від війни!
Ворогів ми будем стрімко бити,
Як і зовні так і поміж нас,
Щоб народ України зганьбити,
Вже не міг ніхто довічний час.
Щоб народ України зганьбити,
Вже не міг ніхто довічний час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044472
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2025
автор: Валерій Лощицький