Мій розум – наче океан.
Думки – немов краплини.
Таке є враження чи стан
У мене, у людини.
У розуму не має дна
Так, як і в океану.
Його бездонна глибина,
З якою у нірвану
Занурююся я немов,
Затягує, неначе
Болото знову, знову й знов…
Я стан цей свій найпаче
Люблю. У розумі думки –
Мов краплі. Не злічити
Ні тих, ні інших. Їх віки
Прийшлося би лічити.
І їх забракло би, мабуть.
Думками осягнути
Бажаю я життєву суть.
Чи вдасться досягнути
Мені до неї? Не збагну
Я й сам, хоча стараюсь
Збагнуть життєву глибину
Я дійсно, присягаюсь.
Ні крихти в тім, що є вона,
Я сумніву не маю.
Хай поміж нами є стіна,
Та я її здолаю,
Якщо не нині, то пізніш.
Вона впаде між нами.
І сонце істини ясніш
Засяє. Більш омани
Життя не буде. Я життя
Свого суть упізнаю
Й усі думки та почуття
Всі, що в собі тримаю.
Євген Ковальчук, 07. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044413
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2025
автор: Євген Ковальчук