(Вірш присвячений моєму дідусеві Лободі Івану Васильовичу, репресованому у 30-х. Не знаємо, де він похований, якими були його останні дні життя. Мізер спогадів і єдина його світлина залишилися нам у спадок).
Мені не соромно за рід,
Що з совістю не розминався,
Моїм кумиром став… мій дід –
Ні перед ким не прогинався.
Він правдорубом був завжди,
Та кепкувала з нього доля,
Підкинувши ковші біди,
І замахнулася й на волю.
По чім фунт лиха, добре знав –
Його дід мав по самі вінця,
Та ось прийщла гірка весна –
Фінал це на життя сторінці.
Він розумів: це та межа,
Яку не слід переступати,
Та влади мучила іржа,
Що заважала їсти, спати.
І він… посмів сказати те,
Що думав кожен, та боявся.
В житті мав правило святе:
Лиш перед Правдою схиляться.
Так жив, таким і відійшов
Туди, ізвідки не вертають,
Й слідів немає підошов,
Про те лиш вічні зорі знають,
Чому втрачались молоді,
Розумні, повні сили люди,
І чується згори: тоді
Тут панував закон Іуди.
22.07.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044410
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2025
автор: Ганна Верес