Мені не соромно за рід

(Вірш  присвячений  моєму  дідусеві  Лободі  Івану  Васильовичу,  репресованому  у  30-х.  Не  знаємо,  де  він  похований,  якими  були  його  останні  дні  життя.  Мізер  спогадів  і  єдина  його  світлина  залишилися  нам  у  спадок).

Мені  не  соромно  за  рід,
Що  з  совістю  не  розминався,
Моїм  кумиром  став…  мій  дід  –
Ні  перед  ким  не  прогинався.
Він  правдорубом  був  завжди,
Та  кепкувала  з  нього  доля,
Підкинувши  ковші  біди,
І  замахнулася  й  на  волю.

По  чім  фунт  лиха,  добре  знав  –
Його  дід  мав  по  самі  вінця,
Та  ось  прийщла  гірка  весна  –
Фінал  це  на  життя  сторінці.
Він  розумів:  це  та  межа,  
Яку  не  слід  переступати,
Та  влади  мучила  іржа,
Що  заважала  їсти,  спати.
І  він…  посмів  сказати  те,
Що  думав  кожен,  та  боявся.
В  житті  мав  правило  святе:
Лиш  перед  Правдою  схиляться.

Так  жив,  таким  і  відійшов
Туди,  ізвідки  не  вертають,
Й  слідів  немає  підошов,
Про  те  лиш  вічні  зорі  знають,
Чому  втрачались  молоді,
Розумні,  повні  сили  люди,
І  чується  згори:  тоді
Тут  панував  закон  Іуди.
                                                                 22.07.2025.

©    Ганна  Верес  Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044410
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2025
автор: Ганна Верес