Вранці
ідемо стежкою
у благодатній діброві —
відчуваю руку
мою
у невидимій
теплій твоїй руці:
густі,
темно зелені крони
дубові
срібним полиском
сяють на сонці…
…я —
хлорофілу живе зерня*.
Підіймає мене до сонця
листка дубового
тепла цупка долоня твоя —
тільки я
умію ткати солодку радість
із
поцілунку променя:
і моє світлоткання —
це джерело життя
для стовбура, плоду і кореня.
І для всього живого — дихання.
Я — листок.
Один із тисяч і тисяч
у рідній густій
гіллястій кроні —
як
у великому місті
людина —
окрема-одна.
Чутлива моя пластина,
наче космічна антена,
під усіма кутами —
в усіх площинах
ловить сонячні промені,
щоб їх не поглинула
пустота:
така моя місія і робота.
…тільки ти
розумієш мою таїну,
бо для чужих —
що той листок: зірвав і кинув…
Але не тільки ця —
відповідального серця
місія
тримає на гілці мене:
ще
час від часу
вітер у діброві дмухне,
як струни́,
торкнеться мене –
і серед ночі
чи трудового дня
оживе
у мені – Пісня…
Над дібровою попливе,
і замислиться на хвилину
все органічне, усе живе…
Із дібров і перелісків раю
відгукуються,
коли я співаю…
Вітер
торкається ніжно душі,
і виникає
пісня моя – голос тиші…
що розгортає
простору-часу космічний сувій.
…ти – вітер мій…
25.07.2025
*...зерня хлорофілу
перетворює
сонячну енергію на хімічну:
власне, із сонця, води і
вуглекислого
газу листок синтезує
органічну сполуку,
а саме - глюкозу... що є
поживою
для всього живого.
Побічним
продуктом цього чуда,
яке
відбувається довкола нас
щомиті,
і ми на нього не зважаємо
зовсім,
є кисень...
як тонко, точно і красиво
все тут замислено -
слава Творцю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044402
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2025
автор: Валя Савелюк