Проходять люди,їх обличчя не примітні,
байдужість із задумою застигли,
у суєті, безбарвній і одноманітній,
зажура день заполонити встигла...
Та ось,спинилась якась жіночка, навіщось,
щось пригадавши, мило посміхнулась,
сяйнула врода на лиці, для мене віща:
і крізь часи усмішка не забулась...
Хотів би я фотографом, у юрбі,блукати,
збирати сміх ,мов,коштовності,повсюди,
вроду ту, бідою вкрадену у нас,шукати,
на жаль, так рідко сміються наші люди...
Дівчино!У кутиках ваш усміх загубився,
хоч день для вас теж сумний і невеселий,
проклятий час ,що усміхатися розучився,
украли вроду війною писані новели...
Не смішний цей вірш,в поета серце гірко плаче,
у фотографів, так мало фотографій...
Агов, постій, озирнись,усміхнений юначе,
жива усмішка- ліки від болючих епітафій...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044398
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2025
автор: Межа реальності