Лишивсь один я із тобою,
Поезіє, моя любове.
Ведеш мене ти за собою
У королівство пречудове,
Казкове, гарне, надзвичайне,
Прекрасне, дивне, особливе,
Надвиняткове, незвичайне,
Своєю величчю знадливе.
Ведеш мене. Я йду з тобою
З надією прийти у нього,
Коли пишу тебе рукою
Одної ночі, дня одного.
Пишу тебе. Мене ти пишеш.
Мою ти пишеш особистість.
Ти, як і я, так само дишеш
Крізь мови рідної барвистість,
Крізь мови слово влучне, красне,
Яких у ній і не злічити.
Йду в королівство я прекрасне,
Щоб в ньому жити і творити.
Мене ведеш ти, наче ненька
Веде свого малого сина,
Моя ти матінко рідненька,
Моя ти пісне журавлина.
В те королівство я прямую,
В якому ти є королева.
Невпинно в нього я крокую.
Надворі в нас пора липнева.
На небі сонце світить, гріє,
А на землі квітують квіти.
І серденко моє радіє
Безмежно, наче милі діти.
Попереду стежина в’ється.
По ній до тебе я прямую.
У грудях тихо серце б’ється,
Яке й у тиші ледве чую.
Ти, як воно, жива. Я знаю.
Цілком я впевнений у тому.
Тебе ж творю, тебе ж читаю
Я залюбки на світі цьому.
В мені ти, ніби кров та, ллєшся.
До мене віршами-словами
Ти, наче немовля, смієшся.
Міцний зв’язок помежи нами.
Його не розірвать нікому.
Його нікому не спинити,
Допоки я на світі цьому
З тобою разом буду жити.
В душі ти, як вогонь, палаєш,
Мов сонце, душу ніжно грієш
І серце також зігріваєш,
І світлі почуття в них сієш.
Вони ростуть, неначе квіти,
І у красі всій розцвітають.
Із ними хочеться радіти
Мені. Вони ж і надихають
Тебе, поезіє, творити,
Тебе, поезіє, писати
І думати, говорити
Тобою, й радісно співати.
В тобі свій сенс життя вбачаю.
Його у нього ти вкладаєш.
Тебе нема – усе втрачаю.
Для мене ти все означаєш.
О, всім повітрям, що вдихаю
Щомиті я, ти є для мене.
З тобою я, немов палаю,
Палає серденько натхненне
Тобою ж у вогні відради
Солодкої та чарівної.
Тобою я живу й заради
Тебе – утіхи неземної.
Євген Ковальчук, 05. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044349
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2025
автор: Євген Ковальчук