Метро вночі – картина особлива:
Валізи, люди там – старі й малі…
Дитятко спить… Воно у сні щасливе.
А чи щасливі ті, що у кремлі?
Не жаль їм нікогісінько у світі,
Не чують, як голосять матері,
Про мир як молять Бога навіть діти,
Аби живими їм батьків зберіг.
Надія гріє в метрополітені
Усіх, що скоро скінчиться війна,
Любов серця їм гріє, наче тени,
А в пам’яті шеренга слів зрина:
Єднайтесь, люди, у кулак єдиний,
Бо єдність – найміцніша то броня.
Життя ж – це найцінніше для людини
Й для Господа, що нас охороня.
Минуть колись недоспані ці ночі
У тих, хто нас боронить на війні,
І в тих, хто на підлозі спати хоче,
І в тих, хто спить у мами в пелені.
І вкотре сколихне молитва небо
Про порятунок – біль там у словах,
Що Україні зброї більше треба…
Господь для миру… шлюзи вілкрива…
21.07.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044347
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2025
автор: Ганна Верес