Будять вранці птахи..., а надворі у розпалі літо.
Золотава бджола п'є повільно квітковий нектар.
Вітерець ніжно пестить мої напівсонні ланіти,
Проганяючи сон у обійми містичних заграв.
Ніби все, як завжди. Пахнуть свіжістю скошені трави.
Виноградна лоза напуває в саду виноград.
Втім босоніж іду кілька літ по розпеченій лаві
Під смертельним вогнем нескінченних, гучних канонад.
А ромашки цвітуть і про щось гомонять між собою!
Срібні роси вмивають пейзажі квітучих левад.
Лиш вирують думки, скільки воїв не вернуться з бою,
Журавлями полинувши в райський, божественний сад.
Майже все, як колись! Вся земля оповита серпанком.
Верби коси полощуть в німій, прохолодній воді.
А утім звук сирен не дає задрімати до ранку
І міцніше в обіймах стискають дітей матері.
Літній дощ за вікном відбиває стаккато по рамі.
Приміряють троянди вологий, прозорий наряд.
А я далі іду по в'язкій і розпеченій лаві
Під смертельним вогнем нескінченних, гучних канонад.
24. 07. 2025 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044337
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2025
автор: laura1