Я - жінка, підвид с а м о т н я
Мій внутрішній стан - одна!
Навколо мене безодня,
А може безодня, то я...
У полі - загублена квітка,
Сама, серед тисяч цвітінь.
Я чую як трави шепочуть
Й лоскоче вусАми ячмінь.
Я - жінка, з хребтом тоненьким
Й веселкою шийних хребців.
У соннім сплетінні місяць
Ховається знов від вітрів.
Я - жінка й не маю лаку
(У баночках той - вже засох).
І кутаюсь в тебе м'яко
Й надніжно під ковдру - ковзь!
Я - жінка, як дика кішка
Кидаюсь за те, що люблю.
І бачу все те, що не видно,
Навпомацки навіть творю.
Я - пляма акрилова пальцем,
Густої текстури мазок.
І вірю в намисто дрібненьке,
В єдиний самотній разок.
Я бачу картини в калюжі,
Полюю на захід і схід.
І впевнено сумнівів вужик
Кусає, як рушу в похід.
Та очі закривши, ступаю
І дію, хоч сильно боюсь.
Я плачу так часто, що плачу
Тоді, коли навіть сміюсь.
Я в натовп ходити не хочу.
Ба, більше - його не люблю.
Я падаю в зоряні ночі
І роси губами ловлю.
Під дощ я виходжу і мокну,
Погладила тіло вода.
Я - жінка, підвид с а м о т н я
Мій внутрішній стан - одна!
Присвячую жінкам, які бували у такому стані, моїм подружкам по самотності, від якої хочеться не плакати або плакати, але квітнути. В якій хочеться плавати і якою хочеться дихати, адже в цьому стані можна дізнатися - хто ти, чому ти, чому саме зараз, де ти і чи хтось може бути з тобою більше ніж ти сама.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044215
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2025
автор: Kлер Клер