4.1
Душа моя зібралась у турне,
Вона давно на себе вже не схожа.
А біла хмара, молоко парне,
Забутися, принаймні, допоможе.
Немов дитинства гойдалку гойдне
Щось недосяжне, радісне, хороше.
Згадається солодке і смачне…
Будь ласка, хай це все триває довше!
Нехай сьогодні відчуваю ще
Буденність. В неї лють твердого лева –
Постійно ллється неосяжний щем.
Надію маю: теплим днем липневим
Побачу за здивованим дощем
Краї далекі, де старі дерева.
4.2
Краї далекі, де старі дерева,
Примусять назавжди забути роль,
Натомість – бути чистим, кришталевим,
Знецінити фальшивий карамболь.
Народженим в холодний день січневий
Дарують нерозгадану юдоль.
Яскравий промінь сонця полудневий
Знедоленому скаже: «Ти – король!»
Невже наснились цінні подарунки,
І все не золоте, а луб’яне?
Згубився слід новаторської думки?
Хай заздрісник лютує та кляне!
Троянди, що ростуть красиво й струнко,
Оголосили моду на кашне.
4.3
Оголосили моду на кашне
Тополі, що зустріли теплу осінь.
Красиві очі чорна ніч зімкне
Та й промовчить. Нічого не попросить.
Могутнє небо втомлене нічне
Вдихає запах жовтого волосся.
В усьому сумніватися почне,
Побачивши п’янкі ранкові роси.
Цнотливий дощ, небесна та вода
Відкине сумнів. Горда королева,
Але водночас, мила і проста,
Спитає у митців забутих: «Де ви?»
Зізнання вимовлять її вуста
З відтінком суму стримано-жовтневим.
4.4
З відтінком суму стримано-жовтневим
Мій зошит примирився. А вночі
Відкрию душу другу-скрипалеві,
Останні сили всі віддаючи.
Хотілося світанків вересневих!
На жаль, нема лелек. Лише сичі.
Мій любий друже! Вір сонетяреві!
Ти тільки слухай, дихай і мовчи.
Самотність давить рідкісним прокльоном.
Якої позначки той біль сягне?
Від гіркоти лікуюся лимоном.
Щось є – далеко. Тут – усе дрібне.
Дивлюсь туди та знаю: дивним дзвоном
Там календар свій відлік розпочне.
4.5
Там календар свій відлік розпочне
З чіткої, визначної одиниці.
Очікування місячне, річне
На підвіконні доброї світлиці
Наївним вільним птахом підстрибне
У пошуку холодної водиці.
І щось таке змістовне, корінне
Вже відповість, чому мені не спиться.
Але ж далеко до метаморфоз,
Як навкруги та скрізь – усе дешеве.
Продовжують хвилини довгий крос.
Розбещеного грому звук миттєвий
Є тільки серед світла літніх гроз,
Благих надій мереживо рожеве.
4.6
Благих надій мереживо рожеве!
Свій дивний візерунок не ховай!
Там може бути все украй суттєвим:
Натхненний парк або сльозливий гай.
Відвертий червень запахом вишневим
Нашіптує: «Живи та пам’ятай
Про сокровенну станцію кінцеву
І невідомий доленосний край!»
Втамовуючи остогидлу спрагу,
Знаходячи в отруті їстівне,
Навряд чи можна віднайти наснагу…
Глибока ніч рішуче відімкне
Минуле… А хіба мене звитяга
Покриє, наче сонечко ясне?
4.7
Покриє, наче сонечко ясне
Незнаний промінь, теплий та незвичний.
Спектри чуттів у райдугу зігне
Якась велика сила потойбічна.
Мені потисне руку щось міцне,
Невідворотнє, вірне і логічне.
Розхристана душа не прожене
Наївності той залишок комічний.
Це знов мара жахливої пітьми!
Уклін архівному календареві!
Відлуння безпорадної зими…
В душі – тягар, на серці – біль свинцевий.
Чи стануть завтра добрими людьми
Зневірені обличчя металеві?
4.8
Зневірені обличчя металеві
Створили безпросвітний темний стрій.
Позаду – радісні дива квітневі,
Попереду – портал у буревій.
Що можу показати глядачеві?
Я – залишок від болю мовчазний.
Дарую рими сірому дощеві, -
Розкриюся в мелодії сумній.
Навпроти слів пишу важливі числа,
Долаючи щодня новий кордон.
Про це не можна стримано чи стисло!
А відповіддю – ввічливе «пардон»
Між краплями нав’язливо зависло…
Насправді, то лише красивий сон.
4.9
Насправді, це лише красивий сон,
Кричущий блиск фальшивого сапфіру.
Та загубився справжній медальйон,
Не знаючи у відданості міри.
Заграв далеко десь металофон…
Мені – туди! Готуюсь! Три-чотири!
Все сокровенне посеред ікон
Хіба здолає той тягар зневіри?
Іти вперед завадить сивий дим –
В підступній невагомості колише,
Нав’язуючи тьмяний псевдонім.
Сувора доля дні майструє зліші.
Я озираюсь. Там, позаду – дім,
Що рано вранці назавжди полишу.
4.10
Що рано вранці назавжди полишу?
Набридливе збіговисько обуз!
Глухий навряд чи стане ще глухішим
Та не відчує навіть землетрус.
Легку дорогу завтра я пришвидшу,
Нехай зустрінуться ганьба й конфуз.
Але чому сьогодні яскравіше
Заграє невідомий тихий блюз?
Аж раптом – неочікувана злива!
Перетворився світ на полігон.
І де ж оте омріяне, красиве?
Як важко танцювати котильйон,
Коли нема партнерів незрадливих,
Забувши про реальності закон!
4.11
Забувши про реальності закон,
У книзі оживають всі герої.
І, вирвавшись з умовних заборон,
Заручники фантазії простої
Приміряли вже тисячі корон,
Прикрашених шпінеллю чарівною.
Та тільки їхній цей казковий фон
Оманою лише біди накоїв.
Хіба не казка – черговий наш план?
Немає часу. Хвилі все стрімкіші.
Порожній Всесвіт, наче барабан.
Байдужий перехожий став бліднішим.
Ходу повільну перервав буран,
Вловивши думку набагато швидшу.
4.12
Вловивши думку, набагато швидшу,
Потужний вітер маски позривав.
Бо він себе самого перевищив.
Хоч в нього й так було багато прав.
-Що, - каже, - страшно? Буде ще страшніше!
У сполоху розгаданих октав
Гіллям осіннім тільки душу ріже,
А потім всі надії скасував.
Та вірити продовжувало серце,
Не знаючи одвічних перепон:
Можливо, поблизу хтось відгукнеться?
Кудись далеко вирушить фантом.
Кохання розбиваючи на скельця,
Таємний поведе мене канон.
4.13
Таємний поведе мене канон
Дорогою зажурених гортензій.
Я пригадаю темно-синій фон,
Що струмом пронизав нових поезій.
Приправа до повітря, кардамон,
Заб’є колишню гіркоту претензій.
Співає пісню тихий баритон,
Усі слова – це вигадані сенси.
Ідилію зненацька дивний звук,
Немов ножем розрізав ще гострішим,
Ніж дотик болісний холодних рук.
Розчавлений сумним дощем торішнім,
Знесилено прямує чорний крук
Кудись в минуле. А, можливо, й вище…
4.14
Кудись в минуле. А, можливо, й вище
Рукописи з собою заберу.
І буде спомин людям найріднішим,
Що бачили тонку акторську гру.
Беззвучна ніч глуха – усе чорніше,
Зустрів її. Але яку? Котру?
На ранок сподіватися – простіше,
Ніж сумніватись: виживу? Помру?
Та відповідь надав старенький зошит:
Завжди десь є натхнення запасне!
Воно забуло про залізні гроші.
Потужне слово хибний світ струсне.
Подалі від тупих порад ворожих,
Душа моя зібралась у турне.
МАГІСТРАЛ 4
Душа моя зібралась у турне.
Краї далекі, де старі дерева
Оголосили моду на кашне
З відтінком суму стримано-жовтневим.
Там календар свій відлік розпочне,
Благих надій мереживо рожеве
Покриє, наче сонечко ясне
Зневірені обличчя металеві.
Насправді, то лише красивий сон,
Що рано вранці назавжди полишу,
Забувши про реальності закон.
Вловивши думку, набагато швидшу.
Таємний поведе мене канон
Кудись в минуле. А, можливо, й вище.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2025
автор: Артур Дмитрович Курдіновський