У Києві доли і гори,
узвози, майдани, базари.
Он до стародавні собори,
тут, кажуть, бували хазари.
Ось тут вже Шулявка бандитська,
єврейський Поділ трошки далі…
Так! Київ - це Мекка туристська,
в якій не усе показали.
Наприклад, екскурсій не водять
здавна й, безумовно, в цю пору
та й так стережуться в народі
ходити на Лису ту гору.
Я був там! Дівчата красиві,
гітара тихенько бринить,
та й дядько високий і сивий,
дивлюсь, між дівчаток сидить.
Нікого ніхто не лякає,
нікуди ніхто не спішить.
Вже поночі. Ніч опускає
на гору бузкову блакить.
Подекуди тихо співають
красиво, з душі, без зусиль,
дівчата потроху злітають
на гору оцю звідусіль.
Як тільки побачу красуню,
незаймана та, чи жона,
(і цим я її не плюндрую)
упевнений - відьма вона,
на Лису цю гору літає
та кров п’є із жил простаків.
Про київських відьом, я знаю,
не дуже жорстокі такі,
і зовсім вони незлобливі,
охоче на поміч прийдуть,
і хворих випадком лікують,
і гроші у борг нам дають.
Та я завітав не по гроші.
Красуню знайому шукав.
Знайшов! Серед цього шабашу
знайому свою упізнав.
Знайшов. Та застиг, необачний!
Сиділа тихенько рядком
з таким, що від мене був кращим,
кремезним якимсь відьмаком.
Що ж, дам вам цікаву пораду,
почне моє серце щемити:
Нам Лиса гора - не принада.
Там можна лише загубити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=104418
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.11.2008
автор: Максименко Л.