Неначе в лісі хижий звір,
В своїх думках блукаю,
А їх я безліч маю
Так само, як і слух, і зір…
Їх стільки ж, мовби деревин
У лісі, – не злічити,
Хай міг би вік я жити.
Їх безліч. Ну, а я один.
Я часом навіть не збагну,
Як в голову упхнути
Їх зміг я. Не збагнути
Ввік цю глибоку таїну.
А може, це лише мана?
Торкнутись їх не можна,
Ані побачить. Кожна
Цю істину людина зна.
Одначе ні. Як почуття,
Думки я також маю.
Їх в голові тримаю
Впродовж всього свого життя.
На світі цім живу, творю
Із ними, також ними
Легкими і складними
Йдучи стежками. Говорю
Я також завдяки думкам,
Що у слова складаю.
Їх ними виражаю.
Відомо, певен, це всім вам.
Народжують їх почуття,
Мов ненька немовляток, –
Дівчаток і хлоп’яток,
Будуючи їм майбуття.
Думки – неначе океан –
Безмежні та бездонні,
Також усесторонні,
Якщо відсутній в них дурман,
Що їх притуплює немов,
Туманить, одуряє,
Як владі підкоряє
Своїй за певних він умов.
Думки – творіння джерело.
Вони – його основа
Так, наче корінь слова.
Є, буде так й завжди було.
Як і слова, вони несуть
Усі в собі зміст певний.
Не лиш я в цьому певний,
А й всі, хто бачить їхню суть,
Яка у них, мов дома,
Живе чи то існує
І ними теж керує.
Вона їм всім відома.
Законів, правил в них нема.
Думки усі є вільні.
Вони бувають спільні,
Коли у голові трима
Їх певнеє людей число
І ділиться між тими,
Хто володіє ними,
Доповнюючи, щоб було
Простіше їх в життя втілить.
Один – бува, несила,
А разом всі ми – сила,
Яка спроможна все зробить,
З’єднавши всі свої думки,
А також власні сили,
Щоб дійсно їх здійснили
Й жили на світі залюбки,
Допоки в грудях серце-птах
Тихесенько в нас б’ється
І вмить не розіб’ється
Життя на друзки, в пил і прах.
Євген Ковальчук, 02. 08. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044179
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2025
автор: Євген Ковальчук