Незумисного сну теплоту я собі чи пробачу,
Бо таки увірвався у плин тяжкохвильної ночі,
І пульсуєш у венах і досі, у серці стукочеш.
Набираю у руки роси - схолодитися хочу!
А ти вперто пашиш на губах поцілунком гарячим.
По слідах, що розмиті дощами і спалені сонцем,
Де стежки потаємні, сторожко, ходою мисливця,
Ти пробрався у спомин, як світлом забутим пролився.
Хай відчую на мить: ось така я, нещира й дволиця,
Та листаю збентежено знов несподіваний сон цей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044161
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2025
автор: Горова Л.