Неозорий світ причаєний,
Зачарований юрбою
Винуватців,
Які спокусилися заглянути
Крізь попелище
В пащу звіра.
Сій, вітре, попелом,
На голові вже сиво від
Посипання,
Тож вій далі,
Породжуй сум і печаль.
Новий світ має інакші барви:
Червоне - то кров,
А чорне - то земля.
Смерть любить масну
Їжу,
Також має розлад харчової поведінки.
Вона знає, що на моїй Батьківщині апетити збільшуються.
Такий у неї тепер "гастротур",
А в нас - поминальні обіди,
Де їжа показує перемогу життя над смертю,
Шлунка над горем,
Бо тіло вперто керує,
Нав'язує свої закони,
Невіддільні від темного,
Задалекі до світлого,
Проте легкі до виконання.
Минуле болить старим шрамом,
Що нидіє на погоду.
Природа "вмикає" різний настрій,
А ти хочеш від себе стабільності.
Колишній світ розкришився,
Як хворий зуб,
Як глечик,
З тріщин якого не виблисне світло
Істини,
Бо розбиті уламки полетять хто куди,
Головне не збирай,
Не склеюй:
Посудині теж набридає бути цілою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044156
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2025
автор: Олена Ганько