Гомонять дощі за вікном,
я прислухаюсь до розмови,
тривога душі за склоом,
як тлумач небесної мови.
Шепочуться і б"ють в шибки,
ніби, згубились У напрузі,
вже плачуть з дощами думки,
вони за вікном, їхні друзі.
Перестук журливих краплин,
нагадає обірвані долі,
не шумить тільки те, що є тлін,
що минулось в життєвому колі.
Дощі промовляють про їх,
щепочуться лише саме ті,
що приходятьть у сни живих,
у віконечка їх самоти.
Наче, в серці теж бринить скло,
ніби, в ньому теж б"ються дощі,
чи то стукає в шибки зло,
чи щось знає краєчок душі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044103
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2025
автор: Межа реальності