стовбурчиться пір’я —
гострим до тіла
довгасті чорні дзьобища —
важкенькими ношами —
як валізи без ручок —
і тут і там
білі перлини ввижались
між їхніх стулок
коли ми поглядами пірнали
за ними в синь
коли на всі п’ять сміялась долоня
коли страх ще не бився
головою об лід живота
щоб народитися
дятли завжди були санітарами тиші —
вистукуючи дзьобами
як ми стукаєм гайковими ключами
по батареях шумним сусідам
щоб ті замовкли
тепер — коли холодно —
їхнє пір’я стовбурчиться
гострими кінцями
впившись у тіло
отак
тисячами проколів у шкірі
відкривається друге дихання
26.04.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2025
автор: Тарас Яресько