Складу всю мудрість до горнятка,
Роки – в намистечка разок.
Я починаю все спочатку,
Ніщо не взявши за зразок.
Лежить білесенький листочок,
Чекає вже моїх слідів.
Вбере життя якийсь шматочок
З новим снопом моїх плодів.
Його наповню щедрим змістом,
Любов’ю, ніжністю, теплом…
Зв’яжу рядочки в повість тісно –
Оті, що сіялись зерном.
А скільки буде їх – не знаю,
Веде зозуля лік рокам.
Все, що надбаю і пізнаю,
У спадок дітям я віддам.
Чи пізно все почать спочатку?
Хіба ж то знаєш, де кінець…
Живу і сію, все в горнятко –
Сама свого життя митець.
І за сторінкою – сторінку
З натхненням буду я творить,
А Доля виведе оцінки,
Що серце й душу будуть гріть.
А як впаде перо, знесило,
Коли згасатиме хода,
Життя рядки стануть світилом
Для тих, чия прийде доба.
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044081
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2025
автор: Любов Таборовець