Крокує липень зливами крізь літо
І майже розмиває межі болю.
І ми покірно тонемо поволі,
Де пам'яті сліди дощем розмито.
Вмирає день і воскресає зранку,
І небо п'є,що тихо струменіє.
Воно до нас таки благоволіє,
Якщо дарує досі цвіт світанків.
Стікає небо ріками під ноги.
І ми немов не люди, а човни -
Несемось геть від власної вини,
Бо знехтували всі перестороги.
В дощу краплинах дивний присмак солі.
Від нього щем щоденний і щонічний.
Ми перероджуємось в цій борні одвічній,
Щоб світло сяяло на нашім видноколі.
Крокує липень зливами крізь літо.
Ми вже чистіші, хоч і не безвинні,
Пливем до плеса неба з баговиння,
Бо пам'яті сліди слізьми омито.
20.07.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044064
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2025
автор: Вадим Димофф