Очі вгору я здіймаю.
Небо нависа
Без початку та без краю.
Сонячна яса
З нього шириться всім світом
І тепло несе
Цим непорівнянним літом.
Буйно квітне все.
Сонце в небі сяє й гріє.
І душа моя
Сонцю теплому радіє,
Наче немовля.
Будить в ній яскраве сонце
Світлі почуття.
Дійсність це чи, може, сон це?
Дійсність. Це життя,
Що із сонцем, ніби квіти,
Квітне та буя.
Хочеться життю радіти,
І радію я.
Радості моїй немає
Навіть жодних меж.
Сонце тіло зігріває,
Серце й душу теж.
Лагідно їх зігріває,
Мовби ненька та,
Що малятко колихає
Й ніжно пригорта
До грудей. О сонце красне!
Я тебе люблю
І проміннячко прекрасне
Залюбки ловлю,
Гріюсь ним. Пускай же, друже,
Теплі промінці.
Й буду я радіти дуже
В літнії дні ці.
Євген Ковальчук, 30. 07. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1044044
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2025
автор: Євген Ковальчук