Коли нудьга хапається за душу,
Затягуючи в бісові пенати,
Я знову розгортати книгу мушу,
Щоб відьму проклятущу вгамувати.
Й занурююся пристрасно в глибини
Незайманого й дечого нового,
Бо знаю, що без того, мать, загину,
Не стрівши ні Диявола, ні Бога!
А зранку почвалаю до каплиці
Із пляшкою натхнення у кишені,
Тож, певно, спокій більше не насниться
Тому, чиї години оглашенні.
По храмах, витріщаючись на стелі,
Побачу і бурхливе, і шалене,
Бо цілу ніч вивчав Макіавеллі
До крові із очей своїх зелених.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2025
автор: Zorg