Коли душа звитягою уп’ється
І зросить очі не роса –
сльоза,
Тоді частіш заб’ється моє серце,
Тож мушу про це людям розказать,
Що маю душу, теж упиту
болем,
Тому живу у пошуках вини:
Невже цей шлях простелений нам Богом?
Коли і як нам вийти із війни?
Чому перед москвою на колінах
Стоїть пів світу?
Як же це болить!
Вона з землі стирає Україну!
Коли ж воскресне Правдонька?
Коли?!
Коли вже зло накаже Божа сила
І адекватно зреагує світ,
Щоби хліба в полях заколосились
І люди стали менше знати бід?
Най запанують мирні дні і ночі,
Здихнуть у тиші люди і
земля,
Засяють сонцем всі дитячі очі,
Коли батьки повернуться
з «нуля».
Дитя до серця матінка пригорне,
Аби його теплом своїм зігріть,
Й поменшає у світі цьому горя,
Й розквітне вечір зорями вгорі!
23.06.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2025
автор: Ганна Верес