Хапаюся за вічність і хвилину,
неначе за гілля солодкий плід.
Тримаюся за нитку-пуповину,
що у сьогодні розмотав мій рід,
за неї можна вибратись з болота,
і оминути ями часові.
В бою думок не треба вже кіннота,
бо Всесвіт жалять оси цифрові.
Чимдалі можу кинути "нічого",
бо без наживи риба теж клює,
та берег все ж рідніш мені за човен.
Стараюся триматись за своє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2025
автор: Ася Оксамитна