Ніч вже наступила
І усе навкруг –
Поле, ліс і луг
Ковдрою укрила
Темною. Заснули
Всі та все. Зірки,
Начебто свічки,
В небі заблисну́ли.
З ними й місяць блиснув,
Як вогонь палкий.
Місяць молодий
В небі мов повиснув.
Він один у ньому.
Зір же не злічить.
Безліч їх горить
В небі вже нічному.
Випадок ось стався:
З-поміж зір нічних
Лиш в одну із них
Місяць закохався,
Мовби парубчина.
Місяцю вона
Гарна лиш одна –
Зіронька-дівчина.
Стримати кохання,
Що до неї мав,
У душі тримав,
Він не міг. Світання,
Що, як наставало,
Геть прогнавши ніч
З-перед їхніх віч,
Їх двох розлучало,
Та лише на днину.
Наступала знов
Ніч, яка, немов
Дівчину й хлопчину,
Їх обох єднала.
В небі сяв ясний
Місяць молодий.
Зіронька палала.
Милувався нею
Кожную він мить.
Зірка мерехтить –
Місяць над землею
Сяє та співає
Про свою любов
Знов і знов, і знов,
Що в душі тримає.
Палко він кохає
Зіроньку. Вона,
Діва чарівна,
Мерехтить, палає,
Сяє та блискоче
У красі своїй
Всій. Признатись їй
Місяць дуже хоче
У своїм коханні,
Що в душі щомить,
Як вогонь, горить
В тому сподіванні,
Що вона кохає
Теж його без меж.
Місяць знати все ж
Точно це бажає.
Так, вона кохала
Місяця також
Пристрасно. Отож
Поміж них палала
Зовсім не таємна,
Зовсім не німа,
Мов її нема,
А любов взаємна.
Він про це дізнався
Якось в ніч одну,
Наче день, ясну.
Врешті він діждався.
І вони блищали
В небі разом, вдвох.
Наче їх обох
Крила огортали
Світлого кохання
Знову, знову й знов..
І палка любов
Їхня від смеркання
І аж до світання
Квітнула, немов
Цвіт, який зійшов
Навесні ще зрання.
Місяць був щасливим
В світі цім найбільш,
Як ніхто в нім більш,
А також красивим.
Зірка й закохалась
В нього та із ним,
Місяцем ясним,
Солодко кохалась
В небесах щоночі,
З уст його пила
Мед, мов з джерела,
Вмить закривши очі.
В небі-океані
Місяць-човник плив,
Бо щасливо жив,
Ніби у нірвані,
В небі із зорею,
Ко́тру він кохав,
Пестив, зігрівав
Чистою душею.
Євген Ковальчук, 27. 07. 2021
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2025
автор: Євген Ковальчук