У гомоні вечірній ресторан,
Сліпило світло люстр, умите кришталем.
Він заховався в іншій залі й там
Спостерігав за нею. Добре бачив щем
Та весь безмежний біль в її очах…
Здавалася вона не втішеним дитям,
Що захисту шукає, але жах
Підкорює їй душу, все це бачив сам…
А серце ніби в попіл все його...
« Це ж я, негідник, так отрутою споїв…"
До неї!!! Стримав прагнення того...
"З чим підійду? Потрібних не знайду я слів...»
Захоплювало все до сліз у ній…
Ця граціозність рухів, в погляді печаль...
« Я б все віддав, щоб ти сказала – мій…
То ж серце хай пече жорстокий жаль..!»
У гомоні вечірній ресторан…
Той, хто пішов – пірнув в самообман…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043820
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2025
автор: Анжела Волкова