***
Помадою спалені білі, врочисті сервізи,
А попіл - у пам'яті, мовби столітнє ярмо.
Усипані грою старечі, дивацькі валізи,
Мов замкнутий спогад про світле й вагоме перо.
Задумані очі і фрази, яких не промовить.
Лишається дотик до світла шовкових тканин.
Самотність - не кара, щоб їй оберемно відмовить
У дальності спокою з тихих, безликих руїн...
У сяйві палітри ховається зморена юність,
Вловима серцями, ніяк не квітучо-звеном...
Помадою спалено все, на засмолену мудрість,
А згадка ще б'ється... своїм доленосним тавром...
03.07.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043809
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2025
автор: Сара Ґоллард