Моя доля всіяна хлібом
і волошки у нім пророста.
Моя доля хилиться квітом.
Така вже вона непроста.
Зрідка так-ось собі приголубить,
Стане сяйвом, священним вогнем.
Мене ж одночасно погубить.
А може накриє плащем?
А може покаже, як жити?
Як бачити щастя в імлі?
Як можна безтямно любити?...
Таж ворог снує по землі!
Він знов запліта мою долю
В жахливий терновий вінок.
Вдяга все собі на догоду
На ту... І намиста разок
Із краплями крові... Сміється.
Він знов попелить хліб дотла.
О доле моя, як тобі це вдається
Жить там, де шалена біда?
Де ріки криваві і смуток,
Де сонце заходить з мечем?
О доле, даруй обладунок...
Закрий нас господнім плечем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043794
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2025
автор: Ксенія О