Із сивиною вік мій повінчавсь,
А я усе ще юністю хворію,
Як безневинне молоде дівча,
І виколисую про щастя мрію.
Хоча реальність нині не така,
І проситься у душу ніжне скерцо,
Крові навколо – не струмки, – ріка,
Тож біль пече згвалтованого серця.
На перехресті зболених думок
Із пульсом в унісон одна турбує,
Де відшукати ту серед тривог,
Що біль розбавить і життя врятує.
Підносить час нам кожному своє,
Хоч ми йому покірні й дивні слуги,
Та моторошно іноді стає,
Коли стрічаєм горя чорну смугу.
Але не слід ніколи забувать,
Що все-усе у світі цім минуще.
Й ця істина захована в словах:
Лише душа і мрія – невмирущі.
17.06.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043684
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2025
автор: Ганна Верес