-Де поділа ти крила?
- Зламали...
-Ти ж себе пам'ятаєш, якою була?
- Річ не в тім, якою була, головне, якою я стала...
Далі мовчки сльоза покотилась, а за нею й другА.
- Де поділась та дівчинка з усміхненим обличчям?
Куди заховала свої мрії й думки?
Хіба в мріях своїх ще з дитинства ти такі малювала світи?
А сльоза за сльозою летіли вже градом.
- Ти поплач, не мовчи, не тримай в собі все.
Ти ж за ним знов летіла, бо так сильно кохала...
Але зовсім забула, що у тебе ТИ є...
Сльози вмить просушилися, зникли...
-А і справді, де ділось те щасливе дівча? Невже я так безтямно любила, що "топтали" мене, а я далі ішла.
- Ти вставала, брела, а тебе знов ламали, ти мовчала, і вірила, що попереду все, ти кричала в пОдушку і мовчки ридала, а в думках себе гріла, що все погане мине...
Ці слова не про когось там з іншого міста, ці рядки лиш тобі, бо читаєш їх ти!
Не плети собі, дівчинко, колюче життєве намисто,
Не давай, щоб тебе у оману звели...
Відпусти, бо так треба,
Не тримай, коли сил вже нема...
І не грій себе вірою, що ще буде хороше,
Де кохають по-справжньому, зрад і болю нема,
Де кохають по справжньому, там завжди тільки сонце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1043649
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2025
автор: Romashe4ka